Абсолютна висота – висота місця над рівнем океану.
Азимут - кут на місцевості або на карті, що утворюється напрямком на північ і напрямком на обраний пункт. Кути зчитуються від напряму на північ за ходом годинникової стрілки.
Географічна довгота – величина дуги паралелі в градусах від початкового меридіана до заданого місця.
Географічна широта - величина дуги меридіана в градусах від екватора до заданого місця.
Географічна карта — зменшене зображення земної поверхні на площині прийнятими умовними знаками.
Географічні координати— географічна широта та географічна довгота будь-якої точки на земній кулі.
Глобус — модель земної кулі з контурами суходолу та водних просторів.
Горизонталі — лінії на планах місцевості та географічних картах, що з'єднують точки земної поверхні, що лежать на одній висоті над рівнем моря.
Горизонт — частина земної поверхні, яку ми бачимо навколо себе на рівній відкритій місцевості.
Градусна сітка — сітка на географічній карті чи на глобусі, що утворюється від пересічення меридіанів з паралелями.
Масштаб— умовна міра, що показує, у скільки разів відстань на місцевості зменшена при зображенні її на карті чи на плані.
Меридіані – умовні лінії на глобусі та карті, що проведені від полюса до полюса, які показують напрямок “південь – північ”.
Нівелір— прилад для визначення відносної висоти місця, тобто перевищення однієї точки над іншою.
Орієнтування— вміння визначати на місцевості сторони обрію за Сонцем, зорями, компасом, місцевими ознаками.
Відносна висота — висота, що показує перевищення однієї точки поверхні Землі над іншою.
Паралелі — лінії, проведені на глобусі та карті паралельно екватору. Паралелі розміщені під прямим кутом щодо меридіанів.
Полюси — умовні точки на земній поверхні, через які проходить земна вісь.
Початковий (нульовий) меридіан — меридіан, від якого ведеться відлік інших меридіанів на захід та схід у градусах. Він проходить через Грінвіцьку обсерваторію (біля Лондона).
Екватор — паралель, проведена на однаковому відстані від полюсів.
Астеносфера — в'язка, частично розплавлена куля у верхній частині мантії, що лежить на глибині 50—100 км. Балка — ложевина з пологими схилами, вкритими рослинністю. Кінцева стадія розвитку - яр.
Бархані — піщані горби серпоподібної форми, що трапляються в пустелях утворюються внаслідок роботи вітру.
Вивітрювання — процес руйнування і зміни гірських порід під дією коливань температури, повітря, вологи та живих організмів.
Гейзери – гарячі джерела, періодично діючі у вигляді фонтанів.
Геофізика — комплекс наук, що вивчають внутрішню будову Землі, а також процеси, що відбуваються у кожній з її оболонок.
Гіпоцентр — область у недрах Землі, де виникає землетрус.
Дюни — піщані горби чи пряди, що утворюються на берегах морів, озер та річок під дією вітру.
Епіцентр — місце на земній поверхні, розташоване над осередком землетрусу, де його максимальна сила. Район найбільших руйнувань.
Ерозія – процес руйнування гірських порід водяними потоками (водяна) або вітром (вітрова).
Жерло вулкана — канал, який з'єднує осередок вулкана з поверхнею Землі.
Землетрус — коливання земної поверхні та підземні штовхи, що виникають внаслідок раптових зміщень та розривів у глибині земної кори або у верхній частині мантії.
Кальдера — заглиблення на вершині вулкана, переважно круглої або овальної форми з крутими схилами.
Кратер — чашоподібне чи лійкоподібне заглиблення на вершині або на схилі вулкана, з якого викидаються гази, вулканічний попіл, каміння, що виливається на поверхню лава.
Лава — магма, яка вилилася на поверхню і позбавлена газів.
Літосфера — верхня тверда оболочка Землі, що охоплює земну кору і верхню частину мантії до кулі астеносфери.
Літосферні плити — великі блоки літосфери, розділені глибокими трещинами, що повільно переміщуються по астеносфері.
Магма — розплавлена вогняна маса, що утворюється в кулі астеносфери і насичена газами.
Магматизм - процес утворення і руху магми від кулі астеносфери до Землі.
Метаморфізм — процес зміни гірських порід під впливом високих температур і тиску в недрах Землі.
Сейсмічна зона — територія земної поверхні, що періодично зазнає землетрусів.
Цунамі — гігантські хвилі, викликані підводними землетрусами.
Яр — форма рельєфу, що утворюється внаслідок розмивання пухких порід тимчасовими водотоками.
ГІДРОСФЕРА
Айсберг – плаваюча льодова гора материкового походження.
Артезіанські води — напірні підземні води, замкнуті у водоносних пластах гірських порід між водотривкими кулями. При бурінні скважин вода фонтанує чи виливається на поверхню самостійно.
Батискаф — самокерований апарат для дослідження морів та океанів на великих глибинах.
Бентос — сукупність організмів, що населяють дно океанічних, морських та пресноводних водойм.
Болота — надмірно увлажнені ділянки суходолу, часто з кулею торфу, вкриті вологолюбними рослинами.
Водоносна куля (горизонт) — куля водопроникної гірської породи, що залягає над водотривним пластом і утримує підземні води.
Водоспад — падіння води річки з виступу, утвореного в її річищі, складеного твердими породами.
Водопроникні породи — гірські породи, які легко пропускають через себе воду, наприклад, гравій, галька, пісок, известняк із тріщинами.
Вододіл - межа між водозбірними басейнами двох річок або басейнами двох морів, океанів.
Водозбірний басейн річки — територія, з якої стікають біля річки поверхневі та підземні води.
Водотривкі, чи водонепроникні, породи (кулі) — гірські породи, які дуже слабо пропускають через себе воду, наприклад, глина, граніт.
Водосховище — штучна водойма, що утворюється при спорудженні водопідпірної греблі у долині річки.
Гирло річки — місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку.
Гідросфера — водна оболонка Землі, до складу якої входять океани та моря, материкові води, у тому числі льодовики.
Долина річкова — витягнуте в довжину звивисте заглиблення земної поверхні, якою тече річка.
Масштаб— умовна міра, що показує, у скільки разів відстань на місцевості зменшена при зображенні її на карті чи на плані.
Меридіані – умовні лінії на глобусі та карті, що проведені від полюса до полюса, які показують напрямок “південь – північ”.
Нівелір— прилад для визначення відносної висоти місця, тобто перевищення однієї точки над іншою.
Орієнтування— вміння визначати на місцевості сторони обрію за Сонцем, зорями, компасом, місцевими ознаками.
Відносна висота — висота, що показує перевищення однієї точки поверхні Землі над іншою.
Паралелі — лінії, проведені на глобусі та карті паралельно екватору. Паралелі розміщені під прямим кутом щодо меридіанів.
Полюси — умовні точки на земній поверхні, через які проходить земна вісь.
Початковий (нульовий) меридіан — меридіан, від якого ведеться відлік інших меридіанів на захід та схід у градусах. Він проходить через Грінвіцьку обсерваторію (біля Лондона).
Екватор — паралель, проведена на однаковому відстані від полюсів.
ЛІТОСФЕРА
Астеносфера — в'язка, частично розплавлена куля у верхній частині мантії, що лежить на глибині 50—100 км. Балка — ложевина з пологими схилами, вкритими рослинністю. Кінцева стадія розвитку - яр.
Бархані — піщані горби серпоподібної форми, що трапляються в пустелях утворюються внаслідок роботи вітру.
Вивітрювання — процес руйнування і зміни гірських порід під дією коливань температури, повітря, вологи та живих організмів.
Гейзери – гарячі джерела, періодично діючі у вигляді фонтанів.
Геофізика — комплекс наук, що вивчають внутрішню будову Землі, а також процеси, що відбуваються у кожній з її оболонок.
Гіпоцентр — область у недрах Землі, де виникає землетрус.
Дюни — піщані горби чи пряди, що утворюються на берегах морів, озер та річок під дією вітру.
Епіцентр — місце на земній поверхні, розташоване над осередком землетрусу, де його максимальна сила. Район найбільших руйнувань.
Ерозія – процес руйнування гірських порід водяними потоками (водяна) або вітром (вітрова).
Жерло вулкана — канал, який з'єднує осередок вулкана з поверхнею Землі.
Землетрус — коливання земної поверхні та підземні штовхи, що виникають внаслідок раптових зміщень та розривів у глибині земної кори або у верхній частині мантії.
Кальдера — заглиблення на вершині вулкана, переважно круглої або овальної форми з крутими схилами.
Кратер — чашоподібне чи лійкоподібне заглиблення на вершині або на схилі вулкана, з якого викидаються гази, вулканічний попіл, каміння, що виливається на поверхню лава.
Лава — магма, яка вилилася на поверхню і позбавлена газів.
Літосфера — верхня тверда оболочка Землі, що охоплює земну кору і верхню частину мантії до кулі астеносфери.
Літосферні плити — великі блоки літосфери, розділені глибокими трещинами, що повільно переміщуються по астеносфері.
Магма — розплавлена вогняна маса, що утворюється в кулі астеносфери і насичена газами.
Магматизм - процес утворення і руху магми від кулі астеносфери до Землі.
Метаморфізм — процес зміни гірських порід під впливом високих температур і тиску в недрах Землі.
Сейсмічна зона — територія земної поверхні, що періодично зазнає землетрусів.
Цунамі — гігантські хвилі, викликані підводними землетрусами.
Яр — форма рельєфу, що утворюється внаслідок розмивання пухких порід тимчасовими водотоками.
ГІДРОСФЕРА
Айсберг – плаваюча льодова гора материкового походження.
Артезіанські води — напірні підземні води, замкнуті у водоносних пластах гірських порід між водотривкими кулями. При бурінні скважин вода фонтанує чи виливається на поверхню самостійно.
Батискаф — самокерований апарат для дослідження морів та океанів на великих глибинах.
Бентос — сукупність організмів, що населяють дно океанічних, морських та пресноводних водойм.
Болота — надмірно увлажнені ділянки суходолу, часто з кулею торфу, вкриті вологолюбними рослинами.
Водоносна куля (горизонт) — куля водопроникної гірської породи, що залягає над водотривним пластом і утримує підземні води.
Водоспад — падіння води річки з виступу, утвореного в її річищі, складеного твердими породами.
Водопроникні породи — гірські породи, які легко пропускають через себе воду, наприклад, гравій, галька, пісок, известняк із тріщинами.
Вододіл - межа між водозбірними басейнами двох річок або басейнами двох морів, океанів.
Водозбірний басейн річки — територія, з якої стікають біля річки поверхневі та підземні води.
Водотривкі, чи водонепроникні, породи (кулі) — гірські породи, які дуже слабо пропускають через себе воду, наприклад, глина, граніт.
Водосховище — штучна водойма, що утворюється при спорудженні водопідпірної греблі у долині річки.
Гирло річки — місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку.
Гідросфера — водна оболонка Землі, до складу якої входять океани та моря, материкові води, у тому числі льодовики.
Долина річкова — витягнуте в довжину звивисте заглиблення земної поверхні, якою тече річка.
Заплава — частина річкової долині, що заливається водою під час повені чи паводку.
Затока — частина океану, моря, озера, що глибоко вдається у суходіл.
Канали — споруди, що являють собою штучно викопані річища для води.
Льодовик — великі льодові маси, що сповзають схилами гір або гірськими долинами. Льодові маси утворюються із снігу, що накопичується в горах, поступово ущільнюється і переходить у лід. Розрізняють льодовики покривні (о. Гренландія, Антарктида) та гірські (у горах вище за снігову лінію).
Льодостав — період нерухомого льодового покриву на річці. Межа — період найнижчого рівня води в річці.
Міжпластові води — води, що лежать біля водоносних куль, розташованих між двома водонепроникними кулями.
Море — частина океану, більш-менш відокремлена від нього суходолом. Моря бувають окраїнні та внутрішні.
Нектон - сукупність активно плаваючих водних тварин, здатних самостійно протистояти течії та активно переміщуватися на великі відстані.
Озеро – природне заглиблення на суходолі, заповнене водою.
Океан - найбільша частина Світового океану, обмежена материками. На Землі умовно виділяють чотири океани: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.
Острів — невелика порівняно з материком ділянка суходолу, оточена з усіх боків водою. За своїм походженням бувають материкові, вулканічні, коралові.
Паводок - раптове підвищення води в річці, викликане випаданням великих дощів або інтенсивним таненням снігу.
Планктон — сукупність організмів, які населяють верхні кулі води морів, океанів і пресноводних водойм, нездатні рухатися самостійно, а пересуваються під впливом вітру і течії.
Підземні води — води, що містяться у порах, пустотах та тріщинах гірських порід у верхній частині земної кори.
Повінь — найвищий рівень води у річці, що наступає щороку у певні рядки.
Півострів — частина суходолу, яка заходитиме в океан, море чи озеро і з трьох сторін оточена водою.
Пороги — мілководні кам'янисті ділянки у річищі, що утворені виходами твердих гірських порід або валунами. На порогах вода тече з великою швидкістю.
Припливи та відпливи — періодичні підняття та опускання рівня води в океанах та морях, що є результатом впливу на Землю Місяця та Сонця.
Проміле (%о) - одиниця виміру солоності води. Це тисячна частка цілого. Середня солоність води у морях та океанах становить 35 %о (35 г на 1 літр води).
Річка — природний водний потік, що протікає у зниженні рельєфу, створеному її рухом.
Режим річки — зміни рівня води за сезонами, процес замерзання та скресання річки у певну годину.
Річкова ерозія — руйнівна робота річок, біля якої річка розмиває, розширює та поглиблює річкову долину.
Річище — заглиблення у річковій долині, яким вода річки тече постійно.
Підземні води — води, що містяться у порах, пустотах та тріщинах гірських порід у верхній частині земної кори.
Повінь — найвищий рівень води у річці, що наступає щороку у певні рядки.
Півострів — частина суходолу, яка заходитиме в океан, море чи озеро і з трьох сторін оточена водою.
Пороги — мілководні кам'янисті ділянки у річищі, що утворені виходами твердих гірських порід або валунами. На порогах вода тече з великою швидкістю.
Припливи та відпливи — періодичні підняття та опускання рівня води в океанах та морях, що є результатом впливу на Землю Місяця та Сонця.
Проміле (%о) - одиниця виміру солоності води. Це тисячна частка цілого. Середня солоність води у морях та океанах становить 35 %о (35 г на 1 літр води).
Річка — природний водний потік, що протікає у зниженні рельєфу, створеному її рухом.
Режим річки — зміни рівня води за сезонами, процес замерзання та скресання річки у певну годину.
Річкова ерозія — руйнівна робота річок, біля якої річка розмиває, розширює та поглиблює річкову долину.
Річище — заглиблення у річковій долині, яким вода річки тече постійно.
Світовий океан — всі океани і моря Землі разом узяті.
Снігова лінія — лінія, вище за яку снігу випадає більше, ніж устигає розтанути протягом року. Тераси — виступи (сходинки) річкової долині, наслідки діяльності води в річці в доісторичні часи, коли річкова долина була менш глибокою.
Течії (океанічні, морські) — горизонтальне переміщення водних мас в океанах і морях у вигляді величезних потоків, що рухаються певними постійними шляхами (своєрідні річки в океані). Течії бувають холодні та теплі.
АТМОСФЕРА
Абсолютна вологість повітря – кількість водяної пари (в г/м3), яка може утримуватися у повітрі за даної температури.Амплітуда колівань температур — різниця між мінімальною та максимальною температурами повітря за певний проміжок години (добу, місяць, рік тощо).
Атмосфера — повітряна оболонка земної кулі, пов'язана з нею силою тяжіння, що обертається разом із Землею як одне ціле.
Атмосферний тиск — тиск атмосферного повітря на всі предмети, що в ньому перебувають, та на земну поверхню.
Атмосферні опади — вода, яка випадає на поверхню Землі у вигляді дощу, снігу, граду або утворюється безпосередньо з повітря у вигляді роси, інею, паморозі.
Барометр - прилад для вимірювання атмосферного тиску.
Бризі — вітри прибережної зони, які дмуть вдень із моря на суходіл, вночі — із суходолу на морі.
Відносна вологість повітря — співвідношення фактичного вмісту водяної пари у повітрі до того кількості, яка потрібна за тієї ж температури для насичення повітря, виражене у відсотках.
Вітер - рух повітря в горизонтальному напрямку з місць високого тиску до місць низького тиску.
Гігрометр — прилад для визначення вмісту водяної пари у повітрі.
Випаровування — надходження в атмосферу водяної пари з поверхні води, снігу, льоду, рослинності, ґрунту.
Клімат — зміни у стані погоди, що повторюються у певній місцевості рік у рік.
Метеорологія — наука про земну атмосферу та процеси, що в ній відбуваються.
Мусоні — сезонні вітри, які дмуть зимою із суходолу на море, влітку—з моря на суходіл.
Опадомір, дощомір — прилад для вимірювання кількості атмосферних опадів.
Погода — стан нижньої кулі атмосфери (температури, тиску, опадів, напряму і сили вітру тощо) у якійсь місцевості за певну годину.
Полярні кола — паралелі, віддалені від екватора на 66°33'. На полярних колах Сонце протягом року не заходитиме цілу добу (на Північному полярному колі — 22 червня, на Південному — 22 грудня) і не сходити одну добу (на Північному полярному колі — 22 грудня, на Південному — 22 червня).
Пояси освітлення Землі — тропіки та полярні коли поділяють земну поверхню на пояси, які різняться між собою сонячним освітленням і кількістю тепла, що надходить від Сонця. Залежно від угла падіння сонячного проміння і тривалості дня та ночі виділено п'ять поясів освітлення: два полярні, два помірні, тропічні.
Стратосфера – куля атмосфери між тропосферою та верхніми кулями атмосфери (від 9 – 18 до 45 – 55 км).
Тропіки — паралелі, віддалені від екватора на північ і на південь на 23°27'. У дні літнього сонцестояння (21 - 22 червня) Сонце перебуває у зеніті над Північним тропіком, а в день зимового сонцестояння (21 - 22 грудня) - над Південним тропіком.
Тропосфера - нижня, основна куля атмосфери (висота її над екватором 16 - 18 км, над полюсами 8-10 км). У тропосфері зосереджено 80 % всієї маси повітря та водяної пари.
Хмари — скупчення в атмосфері на значній висоті дрібних крапель води або кристаликів льоду, що виділилися під час охолодження повітря, насиченого водяною парою.
БІОСФЕРА І ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА
Біосфера (сфера життя) — оболонка земної кулі, в якій зосереджені живі організми. Вони поширені в частині літосфери (до 4 - 5 км глибини), у всій товщі гідросфери, у нижній частині атмосфери (до 30 км висоти).
Біосферний заповідник — велика ділянка суходолу чи моря, що суворо охороняється. Тут є території, що використовуються для багаторічних спостережень за впливом діяльності людини на навколишню природу.
Географічна оболонка — оболонка, в межах якої стикаються, проникають одна в одну і взаємодіють верхня частина літосфери, нижня частина атмосфери, гідросфера та біосфера.
Ґрунт — верхня пухка куля землі, що має родючість.
Гумус (перегній) — органічна, звичайно темного кольору, частина верхньої кулі ґрунту, що утворюється внаслідок складних хімічних процесів.
Екологія — наука про взаємовідносини людини, тварин, рослин та мікроорганізмів між собою та навколишнім середовищем. У зв'язку з посиленим впливом людини на природу і загрязненням довкілля вона набуває особливого значення.
Екологічні проблеми — проблеми, що виникли у зв'язку з втручанням людини у природні процеси та призводять до порушення рівноваги природних комплексів.
Заповідник — ділянка суходолу чи моря, на якій зберігається в природному стані весь природний комплекс. Під заповідник виділяють території, характерні для природної зони, або такі, що мають цінні у науковому та культурному відношенні природні об'єкти. Територія заповідника суворо охороняється.
Червона книга — це список рідкісних та тих, що перебувають під загрозою зникнення видів тварин і рослин, символічний сигнал лиха, адресований урядам та громадськості окремих держав.
Плодородність ґрунту — здатність ґрунту забезпечувати рослини поживними речовинами та вологою, створюючи умови для отримання врожаю.
Природні зони (географічні зони) — природні комплекси суходолу чи Світового океану, що простягаються в широтному напрямку і мають подібні природні умови (клімат, ґрунти, рослинність, тварин).
Природні (географічні) компоненти — складові частини географічної оболонки: гірські породи літосфери, води гідросфери, повітря, грунти, рослини та тварини біосфери, їх поєднання у різних варіантах створює природні комплекси.
Немає коментарів:
Дописати коментар